З історії Кіндратівської школи(ліцею)

Точна дата заснування школи на території села Кіндратівки невідома. Так як у селі ніколи не існувало церкви, то й скоріш за все не було і навчальних закладів, які б підпорядковувалися Сумському духовному правлінню. Хоча це тільки припущення, бо в сусідній Костянтинівці також не було церкви , але як свідчать архівні документи в період з 1850 по 1856 рік існувало тимчасове приватне училище відкрите за сприяння князя Голіцина, що підпорядковувалось Харківській духовній консисторії Сумського духовного правління.

Перші архівні згадки щодо Кіндратівського земського училища датуються 16 вересням 1875 року. В цьому документі йшла мова про призначення графа П.С. Строганова опікуном Кіндратівського земського училища. З цього можна зробити висновок, що земське народне училище в Кіндратівці було відкрито між 1867 і 1875 роками.

У 1879 році граф П.С. Строганов виділив 1498 рублів 40 копійок для будівництва нового приміщення земського училища, закупивши на ці кошти лісоматеріал, цеглу, вапно і залізо. За це 22 квітня 1879 року Сумське земство оголосило йому подяку. До наших днів збереглося фото цього навчального закладу, але місце його розташування на території села невідоме. В цьому приміщенні діти навчались до 1914 року.

Основний фінансовий тягар забезпечення навчального процесу в земських училищах був на опікунах. Це була почесна, але разом з тим і клопітка місія. Перший опікун Кіндратівського училища граф Строганов у 1885 році відмовився від цієї почесної місії. Його наступником, в період з 1886 по 1893, був А.А.Савич представник відомої у повіті династії землевласників і меценатів. У вересні 1893 року почесним опікуном училища було обрано В.К.Штернера. З доповіді Сумської повітової земської управи за 1901 рік ми дізнаємося про ще одного опікуна: «П.І.Зубер щорічно нагороджує учнів Хотінського, Павлівського, Кіндратівського та Яструбинського училищ, а також насаджує сади біля названих училищ. Щорічно влаштовує різдвяні ялинки для дітей.»

Відомо, що у дореволюційний період, вчителем Кіндратівського земського училища працювала Наталія Яківна Сагайдакова. Н. Я. Сагайдакова працювала у школі з 21 жовтня 1891 року й за 25-літню службу була нагороджена премією у розмірі 100 рублів. Скоріше за все, саме вона зображена разом з учнями та законовчителем (священником) на фотографії Кіндратівського земського училища кінця XIX століття. 15 листопада 1909 року Сумські повітові земські збори постановили: побудувати нове приміщення для Кіндратівського земського народного училища і перевести його з 2-комплектного в 4-комплектне; на будівництво нової кам’яної будівлі виділено 23 тисячі 57 рублів 72 копійки. Саме стільки коштувало приміщення, яке вступило до 1914 року і збереглося до наших днів.

Документальні свідчення про шкільництво на території села Кіндратівки на початку 20 років XX століття не збереглися. За даними перепису населення від 1928 року в Кіндратівні проживало 2491 громадянин та була школа першого концентру. До 1928 року на посаді завідувача Кіндратівської школи працював товариш Рязанов. За наказом Хотінського РайІНО від 12 вересня 1928 року Рязанова було переведено на посаду завідувача Олексіївської школи, а на посаду завідувача Кіндратівської школи призначено Рожка Павла Яковича. В цей період на базі школи працювали лікнепи.

У другій половині тридцятих років Кіндратівська школа була чотирирічною, а напередодні війни стала семирічною. З 1932 року вчителем фізкультури у школі працював Андрій Іванович Зякун. З 1938 року він був директором Кіндратівської школи. Під час Великої Вітчизняної війни А.І.Зякун очолював підпільну партійну організацію в Хотіні, був арештований і страчений фашистами. Фашистська адміністрація дозволила чотирикласну початкову освіту та професійне навчання на окупованих територіях. Початкову школу зобов’язані були відвідувати діти віком від 7 до 11 років. У школах вивчали рідну та німецьку мову, арифметику, малювання, правопис, співи. Працювала школа за часів окупації і в Кіндратівці. За спогадами односельців навчалися навіть за радянськими підручниками, в яких зафарбовувались статті про Леніна і Сталіна та Комуністичну партію. Багато випускників школи воювали на фронтах, а льотчик
М.Г. Докашенко був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Приміщення школи було частково зруйноване 1943 року радянською далекобійною артилерією під час визволення села. Від школи залишилися лише стіни, повністю згорів дах. У такому вигляді вона проіснувала до 1953 року. В період з 1943 по 1955 роки кіндратівські діти навчалися у пристосованих приміщеннях. Таких будинків було три, вони розташовувалися на значній відстані один від одного, що створювало великі незручності для вчителів при проведенні уроків. Зберігся звіт директора школи Геренко Раїси Фомівни від 9 червня 1945 року «Про ремонт школи та підготовку до нового 1945-46 навчального року». Ось в якому стані школа зустрічала перший післявоєнний навчальний рік: «Учнів буде займатися 300 чоловік. Для навчання не вистачає 10 парт, 3 столів, 10 стільців, 5 дошок, 5 відер, 4 вішалки та одного годинника. Також потрібні ще 2 приміщення для школи. Потрібно виділити кімнату для військового кабінету, побілити шкільні приміщення, обладнати приміщення, відремонтувати троє дверей, покрасити 4 дошки, придбати бачок для води і дві кружки, перевірити димарі, придбати 75 тонн палива (для школи і вчителів), відремонтувати грубки для опалення, посклити вікна і обмазати замазкою»

Крім Геренко Раїси Фомівни, 1945 року в Кіндратівській школі працювали такі вчителі: Зарахович Семен Йосипович, Леоненко Іван Федорович, Торяник Т.О., Стричка П.П. – військовий керівник школи, Коваль Федот Федорович, Садовська Марія Василівна – вчителі молодших класів, піонервожатою працювала донька Андрія Івановича Зякуна – Олександра. В період 1946-48 років до них приєднались: Хижняк Іван Панасович – вчитель російської мови і літератури, Скорий Михайло Петрович – вчитель біології, Садовський Павло Ілліч – вчитель математики, Суходуб Анастасія Іванівна.

Навчальний процес у школі проходив не зовсім гладко. Існувало багато проблем. З доповіді директора школи Леоненка І.Ф. на засіданні сесії депутатів Кіндратівської сільської ради від 11 березня 1947 року «Про хід 1947 навчального року в школі й завдання на 1947-48 рік», довідуємось, що навчання у 7-річній школі проходило у задовільному стані, зошитами і підручниками забезпечено по мірі поставки Кіндратівським сільпо на 65%, паливом школа забезпечена не повністю, не вистачає на один місяць, приміщення, в якому навчаються діти мале і недоброякісне, 85% учнів відвідували школу. Основна причина пропусків – відсутність одягу та взуття.

Післявоєнні роки були дуже важкими не тільки для дорослих, а й для школярів. Саме на цей період припав голод 1946-47 років, через що багато дітей стали сиротами. Проживали і виховувались такі діти у так званих патронатах.

В 40-вих – на початку 50-их років школярі разом із вчительським колективом працювали в місцевому колгоспі на різноманітних сільськогосподарських роботах: збирали вручну колоски на полях і зібрані колоски здавали в комору колгоспу; збирали довгоносиків на посівах цукрового буряка; прополювали ярові культури.

З доповіді директора школи Адаменко В.Н. від 13 листопада 1948 року на засіданні виконкому ми дізнаємося: «В школі навчається 293 учні, з них 32 учні школу не відвідують, 26 учнів мають незадовільні оцінки, 14 відмінників».

Не дивно, що в таких скрутних умовах основний тягар відповідальності лягав на керівників закладів, тобто директорів шкіл. А тому й змінювались вони дуже часто. В післявоєнний період 40-их – 50-их років директорами школи були: Геренко Раїса Фомівна, Хижняк Іван Панасович, Виговський Євген Іванович, а також Леоненко Іван Федорович, який тричі займав посаду директора Кіндратівської школи. Вчителями в цей період працювали: Торяник Лідія Василівна, Бужок Марія Федорівна, Баня Валентина Якимівна, Іващенко Микола Федорович, Садовський Микола Ілліч, Горбатенко О.І., подружжя Садовських – Марія Василівна та Павло Ілліч, Луговський Олексій Зіновійович, Коржова Олександра Андріївна.

Важливою подією в історії школи було відновлення в 1953-55 роках її будівлі зруйнованої під час воєнних дій 1943 року. Школа була відновлена майже з руїн, бо вціліли тільки стіни. До будівлі школи зразка 1914 року з західної сторони було добудовано спортзал. А таким чином будівля школи набула того вигляду, в якому вона перебуває дотепер, і в якій діти вчилися до 1994 року. 1 вересня 1955 року школа відчинила свої двері. Першими поріг відновленої школи переступили першокласники, учні 1948 року народження разом зі своєю вчителькою Садовською Марією Василівною.

В наш час дуже гострою є демографічна ситуація в сільській місцевості, наслідком якої є мала наповнюваність класів, а ось якою була ситуація в Кіндратівці в 40-60 роки: 1945 рік – 300 учнів; 1947 рік – 280 учнів; 1948 рік – 293 учня; 1949 рік – 330 учнів; 1950 рік – 339 учнів.

Зараз це важко уявити, але були роки, коли у школі існували паралельні класи (наприклад, учні 1950 року народження). Для більшого уявлення, чим жила школа у роки «відлиги» і «застою» наведемо декілька фактів:

1954 рік – діти хутора Золотарівка починають ходити в школу до Кіндратівки

1956 рік – у школі відкрито буфет

1959 рік – організовано гарячий сніданок

1960 рік – починають розводити кроликів (план 1000 голів і здати державі 50 центнерів кролячого м’яса)

1960-1961 роки – Кіндратівська школа переходить на восьмирічне навчання